Скарлатина, або червона лихоманка, – це інфекційне захворювання, зумовлене, як і ангіна, піогенним стрептококом, але більш токсичним. На цю недугу хворіють переважно діти 1-10 років. В історії медицини зафіксовані періоди як значного поширення, так і майже повної відсутності скарлатини. Останнім часом вона знову нагадує про себе. За даними Національної служби здоров’я України, у 2019 році було зареєстровано 14 456 випадків захворювання на скарлатину. Якщо дитина раз перехворіла на цю недугу, то надалі матиме від неї імунний захист на все життя.

Причини

Скарлатина передається від хворої дитини чи носія бета-гемолітичного стрептокока групи А повітряно-краплинним шляхом, тобто під час кашлю, чхання і навіть розмови. Рідше – через предмети побуту, іграшки, брудні руки. Інкубаційний період до появи симптомів становить, як правило, 2-7 днів (до 12), і увесь цей час хворий може заражати інших, тому слід обмежити його контакти з іншими дітьми. «Вхідними воротами» інфекції є піднебінні мигдалики, тому за проявами скарлатина нагадує ангіну. Захворюваність на неї зростає в період з грудня до квітня.

Симптоми

Захворювання розпочинається раптово з підвищення температури тіла, ознак загальної інтоксикації (ломота у тілі, головний біль) та ангіни, причому на мигдаликах може утворитися жовто-білий наліт. Язик спочатку теж має білий наліт, а за кілька днів починає змінювати колір від кінчика і стає малиновим. Обличчя хворої на скарлатину дитини має такий вигляд: червоні щоки, губи та блідий носогубний трикутник (підборіддя та зона над верхньою губою) .

Ще один характерний симптом недуги: у 1-2 день на шкірі в нижній частині живота, паховій зоні, на сідницях, внутрішніх поверхнях рук та ніг виникає висипка у вигляді яскраво-рожевих або червоних дрібних цяток, що можуть свербіти (обличчя, долоні і стопи лишаються не ураженими). Ділянки висипки дещо колючі та шершаві на дотик. У місцях згину суглобів шкіра іноді стає яскраво-червоною, з невеликими крововиливами. Висипка зберігається 2-6 днів, потім світлішає, вкривається лусочками, що поступово, за кілька тижнів, відшаровуються.

Скарлатина може мати легкий, середній чи важкий перебіг. За легкої форми це немов ангіна зі слабкими симптомами. Висипка може бути блідою і непомітною, тільки коли вона починає лущитися,  педіатр може зрозуміти, що це була скарлатина. При захворюванні середньої важкості симптоми більш виражені, температура до 39 °С, є ознаки інтоксикації. При важкій формі до цих ознак скарлатини додаються блювота, діарея, ураження центральної нервової системи. Можливі запаморочення, набряк мозку і навіть розвиток коми. У XIX столітті скарлатина була причиною високої дитячої смертності.

Внаслідок невчасного початку лікування та недотримання рекомендацій лікаря скарлатина може мати небезпечні ускладнення – гнійний лімфаденіт (запалення лімфовузлів), отит (запалення вуха), мастоїдит (запалення соскоподібного відростка скроневої кістки), синусит (запалення придаткових пазух носа), менінгіт (запалення мозкової оболонки). Також до ускладнень скарлатини належать післястрептококовий гострий гломерулонефрит (запалення нирок) і гостра ревматична лихоманка (вражає серце і суглоби).

Лікування

Усім хворим на скарлатину, незалежно від тяжкості її перебігу, потрібно приймати антибіотик. Найчастіше застосовують засоби пеніцилінового ряду, наприклад амоксицилін у комбинації з клавулановою кислотою. Дітям, що мають алергію на такі препарати, призначають цефалоспорини або макроліди. Правильний вибір препарату може здійснити лише лікар-педіатр.

При болю в горлі лікар призначає місцеві обезболюючі препарати у розчинах або спреях (Фортеза – нестероїдний протизапальний засіб із знеболювальною, протиексудативною дією, при місцевому застосуванні має дезінфікуючі властивості).

У першу добу після початку прийому антибіотика дитина залишається заразною, а якщо взагалі з якихось причин не приймає такий препарат, то ще 2-3 тижні становить небезпеку для однолітків у садку, школі та на дитмайданчику.  Загалом ізоляція хворої дитини від інших має тривати протягом мінімум трьох тижнів.

Важливо, щоб після скарлатини лікар ще кілька місяців спостерігав за станом дитини, призначав відповідні аналізи, щоби переконатися у знищенні піогенних стрептококів і відсутності ризику ускладнень.